Serhiy Savchenko
“BACK HOME”
10.02-10.03.2026
Opening reception 10.02,2026, 18.00
VELES GALLERY
Fredra 4А, Lviv, 79000, UKRAINE
+38067 373 8538
info@artsalonveles.com
Serhiy Savchenko
“…I know, for me it is like
Coming home…”
(from the lyrics of Scorpions)
“…I know, for me it is like
coming home…”
(from the lyrics of Scorpions)
My long-standing habit of leaving my outerwear on the back of a chair after crossing the threshold of home at the end of a hard day gradually took on a special meaning for me. A chair with clothing placed on it became an image of return, to a place that offers shelter, to a space where rest and recovery are possible, where you are known, remembered, and awaited.
This image emerged at a time when we began seeing friends and relatives off to the army, when thousands of families were forced to leave their homes and familiar lives behind. Returning home turned into one of the most important dreams, one whose fulfillment would mean not only personal relief, but also the end of a war imposed upon us. What once was an ordinary, everyday gesture gradually became a visual sign of something deeply desired and vitally necessary.
Returning to this image again and again, recreating it on canvas and paper, I felt the need to repeat it rhythmically, almost obsessively, like a quiet recitative or a simple ritual. In its multiplicity, the image began to acquire its own strength, moving beyond the boundaries of personal experience.
Today, in a world shaped by mass displacement and loss, home increasingly ceases to be something obvious or stable. For many, it exists only in memory or imagination. A sense of belonging that once felt natural becomes fragile and vulnerable, and at times entirely unattainable.
Passing through loss and rupture, we carry with us the few things that can still be preserved, an idea of home, an idea of self, a connection to those we are waiting for. In this series, I try to hold onto this fragile state, between absence and possibility, between waiting and hope, so that everyone scattered across the world might one day find their way and come back home.
28 January 2026, Gdańsk
—————————
Моя давня звичка залишати верхній одяг на спинці крісла після того, як я переступаю поріг дому, повертаючись після важкого дня, з часом набула для мене особливого значення. Крісло з одягом стало образом повернення до місця, здатного дати прихисток, до простору, де можливі відпочинок і відновлення, де тебе знають, пам’ятають і чекають.
Цей образ з’явився в той час, коли ми почали проводжати з дому друзів і родичів до війська, коли тисячі родин були змушені залишати свої домівки й звичне життя. Повернення додому перетворилося на одну з головних мрій, таку, здійснення якої означало б не лише особисте полегшення, а й завершення нав’язаної нам війни. Те, що колись було буденним жестом, поступово стало візуальним знаком бажаного й необхідного.
Повертаючись до цього образу знову і знову, відтворюючи його на полотні та папері, я відчув потребу повторювати його ритмічно, майже нав’язливо, немов тихий речитатив або простий ритуал. У своїй множинності він почав набирати власної сили, виходячи за межі особистого досвіду.
Сьогодні, у світі масових переміщень і втрат, дім дедалі частіше перестає бути чимось очевидним і сталим. Для багатьох він існує лише в пам’яті або уяві. Відчуття належності, яке колись здавалося природним, стає крихким і вразливим, а іноді й недосяжним.
Проходячи крізь втрати й розриви, ми несемо із собою те небагато, що вдається зберегти, уявлення про дім, про себе, про зв’язок із тими, кого чекаємо. У цій серії я намагаюся втримати цей крихкий стан, між відсутністю і можливістю, між очікуванням і надією, щоб кожен, кого розкидало по світу, мав шанс колись знайти свій шлях і повернутися додому.
28.01.2026, Гданськ
Opening reception and the exposition:
